Лист

Ну от нарешті я й зібрався почати писати. Багато що хотілось сказати, а так мало що вдалось передати на папері. Взагалі сумно якось від усвідомлення того, що все твоє життя вміщується на одному-єдиному пожовклому аркуші із старого записника. Мабуть вартувало б надрукувати ту нещасну купку речень на комп’ютері, здоровезним шрифтом, роздрукувати все на великих листах і порозвішувати по місту, аби хоч так, хоч на мить, моє посереднє життя було помічене світом. Замість опалого листя вивішати на голе віття дерев ті аркуші паперу, з власними емоціями, думками, словами. Допоки дощ, вітер, та комунальники (яким таке видовище явно не сподобається) не лишать й сліду від цього всього.

Коли бліді слова не в змозі передати те, що зачаїлося в душі, письмо стає не в радість вже, а в муку. Мов чародій-алхімік тільки навпаки: із золота думок видобуває на папір сірі безликі рядки. Тоді варто відкласти свій щоденник, на день, на місяць, на роки… що би початок і кінець історії лишились на одній сторінці, і десь між ними непомітно промайнуло все життя. Цей лист узяти і закоркувати в порожню пляшку з-під дешевого вина, жбурнути в море, до купи іншого сміття, яке ми – люди, залишаємо по собі. Або ж відправити цього листа в конверті, з адресою придуманою навмання, і підписом «Привіт, хто б ти не був, тримай собі на згадку, мов листівку, моє життя»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.