/радіо-щоденник/

Ласкаво просимо в ефір радіостанції «Надія», чії радіохвилі ніколи не досягають берегів землі. Ми мовимо з борту одноіменного корабля, загубленого в холодних антарктичних водах. Наше самотнє судно приречене на безстрокове поневіряння морями, поміж забутими світами, на широтах підсвідомості.

Якщо Ви нас чуєте – будьте спокійні, Ви вже далеко від реальності, далеко від метушливих континентів. Розслабтесь та пливіть за течією разом з нами.

Одного разу ми досягнемо берегів льодовикових пустель, де щогли іржавих, покинутих кораблів біля узбережжя будуть підноситися в небеса мов хрести. Одного разу ми досягнемо тиші.

Холодні хвилі пестять борт корабля, ніжно обволікаючи його сталеву душу. Засинаючи в мріях він покірно віддається в обійми нескінченної сірої гладі води.

Ще трохи. За кілька миль до краю світу час втрачає своє значення. Захід сонця вже не відрізнити від світанку.

Спокій води умиротворяє, породжуючи безтурботне солодке безумство. Потік знецінених думок, слів, ідей … не потонути б у ньому, не потонути б серед мільярдів крапель води, адже на дні нам вже приготовлена м’яка постіль забуття.

Солоні хвилі і вітер роз’їдають сталь, але не надію … залишайтеся з нами, на наших широтах…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.