Ми розчиняємось серед бетону

… ми просто мовчки гуляли містом. Все тими ж, до огиди знайомими вулицями, асфальт котрих ми топчемо із дня у день. Он там мій дитячий садок, за його парканом моя школа; за три квартали – інститут; поруч і робота … все життя минає на площі в пару квадратних кілометрів асфальту і бетону.

Ми й самі поступово розчиняємося в бетоні. Своїми кам’яними тесками місто чавить наші мрії. Цей нескінченний лабіринт холодних стін одного разу повністю поглине нас зсередини, залишивши блукати вулицями наші порожні тіні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.