Львівська осінь

Розриваються в небі грози, напуваються сірістю дні,
я так довго чекав тебе осінь, твоїх рідних,холодних дощів.
Поповзе по бруківці сирість, по парканах пов’ється печаль
жовтим листям опаде небо, і птахи відлетять у даль.

І тихенько вітер поллється, поміж шпилей старих кам’яниць,
щоб торкнутись самого долу, прогулятись між древніх стін.
Закружляти у танці з листям, завітати в старі двори,
де від заходу до світання ми колись вартували ніч.

Прохолода наповнить місто, по самісінькі вінця вщент
і тумани вуаллю вкриють тендітних дзвіниць силует.
Десь заграє мінорно піано, гонорово сакс зазвучить,
серед джазових лейтмотивів ти впізнаєш мої пісні.

Загасають по трохи звуки, все по трохи зникає – звикай,
що без жалю стирає осінь, літніх ночей п’янкий розмай.
Вже й зима твоя на порозі, загляда крізь тьмяні шибки,
розведи у комині багаття, і покірно її прийми.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.